Смерть – це завжди біда, горе. А коли йде з життя твоя вірна подруга, наставниця, друг сім’ї, колега, учитель – печаль в рази важча… Такою була для нас Валентина Іванівна Погребняк.

Перестало битися серце сильної, красивої жінки, людини великого таланту, світлого розуму, доброго серця. Неймовірно важко говорити про Валентину Іванівну Погребняк в минулому часі. Вона із когорти славетних учителів нашого міста: щедрих, мудрих наставників, чий авторитет, інтелігентність назавжди залишаться у пам’яті учнів, друзів, колег.

Валентина Іванівна працювала учителем англійської мови, класним керівником школи №1 і школи №18. Завдяки її вмінням передати свої знання учням, багато випускників школи №18 стали учителями.  Вона була для них взірцем, прикладом чесності, принциповості, чутливості і доброти.

Керуючи методичною службою міста, вона спиралась тільки на позитивні якості учителів, керівників навчальних закладів. Вона мала дивний талант бачити в людях найкраще. Завжди надихала учителів на творчі успіхи. Її щире, шанобливе відношення згадують ті, хто мав чесь навчатися, товаришувати, працювати і просто спілкуватися з нею. Валентина Іванівна уміла дружити, і всім, з ким дружила, була завжди необхідною, як рідна людина. Всіх нас любила, зігрівала своїм благородним серцем, своєю щедрістю, вчасно приходила на допомогу, робила добро. 

Для нас, друзів, її сім’я, відношення в сім’ї були прикладом в усьому. Валентина Іванівна і Федір Микитович виростили достойного сина Олега, який всі складні роки для Валентини Іванівни був поряд, створюючи їй ідеальні умови, подовжуючи їй життя. Сім’я сина була її щастям.

Чудова жінка, мама, бабуся, прабабуся Валентина Іванівна була мудрою, світлою, доброю людиною.

Нехай пам'ять про неї буде такою ж світлою і чистою.

За дорученням педагогічної громадськості міста і друзів

Алла Петрівна Знаковська